Неділя, 22.09.2019, 06:40
Ви увійшли як Гість | Група "Гості"Вітаю Вас Гість | RSS

КОМУНАЛЬНИЙ ЗАКЛАД «ШАРІВСЬКИЙ ЛІЦЕЙ ВАЛКІВСЬКОЇ РАЙОННОЇ РАДИ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ»

Меню сайту
Форма входу
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Банери

"Залюблений в природу і людину"

"Залюблений в природу і людину"

 

(бібліографічний огляд літератури письменника – земляка Віктора Гамана)

  Віктор Гаман належить до того покоління українських письменників, котре називають «шестидесятниками», або ще «дітьми війни». Вони всерйоз творчо заявили про себе в 60-ті роки, в період Хрущовської «відлиги».

   Батько, в пекельному вирі війни загинув безвісти, виходила, виростила, зогріла ласкою і врятувала від різних напастей у жахливі окупаційні роки його мати, загартована солдатська вдова.

   Тож цілком природно, в творчості письменника образ матері, тема материнства головний морально-етичний, естетичний заповідний корінь духовності, народного менталітету.

   Народившись в 1937 році в селищі Ков’яги Валківського району він проникнувся традиціями і природою його. Село здавна славилося вольницею, свободолюбивими традиціями. Впадала в очі краса навколишньої природи. Допитливий, наділений чутким серцем, хлопець здобув можливість відчувати красу рідного краю, неповторність мелодій і спів народних пісень. Мати письменника – Ганна Павлівна мала чудовий ліричний голос, який чарував всіх, хто його чув.

   Давня індійська мудрість справедливо говорить «…Коли людина дивиться на Всесвіт, на природу, як на картину, вільна від наміру придбати її, оволодіти нею, тоді вона по-справжньому щаслива, бо відчуває її красу і неповторність.

   Рідна Валківська земля стала для Віктора Гамана джерелом натхнення, а її люди образами та праобразами багатьох творів Ніни Жемчужникової, Терена Гайового, лікаря Вольчинського чи лісника Добрині.

   Уже в збірці «Сонцестояння»  а потім і в наступних книгах, автор почне розглядати вічні проблеми; взаємовідносин людини і природи, взаємини людини з іншими людьми і роль високої моралі, джерельно чистої совісті, як основних регуляторів стосунків між ними.

    Документальну повість «Село на шляху» Віктор Пантелеймонович присвятив голові колгоспу «Шлях Леніна», Героєві Соціалістичної Праці Миколі Гнатовичу Ковері – людині розважливій, мудрій, життєлюбній, що кохається в колоссі й пісні. Риса його народного характеру: «Він наче не говорить, а розмашисто сіє пшеницю з мішка».

   І тут у автора повісті був приклад Василя Минка, що зробив талановиті записи книжок видатних колгоспних вожаків – Федора Дубковецького та Макара Посмітного.

    У 1996 році до 350-річчя рідного міста вийшла його книжка «земляцьких етюдів» «Валківські верби». В цій книжці представлені ессе-портрети народного артиста Миколи Частія, заслуженого майстра нородної творчості Федора Гнідого, краєзнавця Івана Скотаря, талановитого хлібороба, людини щедрого духовного замісу Миколи Божка, співаків народної чоловічої капели (Михайла Ведмідя – «Валківського соловейка») та інших, додано також етюди про поетів Івана Неходу, Дмитра Луценка, . За таку творчу замальовку земляки прийняли Віктора Гамана в коло Почесних громадян міста Валок.

   Для письменника Віктора Гамана, як для його попередників та колег по перу, проблема «людина і природа» є гострою, болючою, та не розв’язаною й досі.

   Руйнуючи природу, поза собою, людина руйнує і в собі власноручно знижуючи себе як особистість. Його герої – мешканці доби науково-технічного прогресу, не здрібнілі душами, не втратили здібності по-справжньому любити, тонко відчувати унікальний зелений світ, який їх оточує. Вони прагнуть проникнути в його глибини, розгадати таємниці, а то прийти, коли треба, йому на допомогу. Для цього й живуть персонажі Гамана, це мета і сенс їхнього буття.

   Через тридцять літ прийшов до читачів твір В.Гамана «Заморозки весни не зупинять», бо він попав у той час, коли наступили ідеологічні «Заморозки», а в ньому не було традиційної на той час  «комсомольської романтики», зате він гостро поціляв у чиновницько-бюрократичну, кар’єролюбну братію.

   Спокійно цей роман читати не можна, бо що стільки перечитуєш сторінок, то глибше вникаєш в суть, і ніби переносишся в той час, коли це все діялось. Адже сади і виноградники хтось садив, витрачав на це час, доглядав за ними, надіявся, що колись в майбутньому, збиратиме урожай.

   Можливо і не було б того конфлікту, коли б люди на рівні райкому, обкому ставилися до роботи з відповідальністю, і яке б питання вони не вирішували, - не не забували, що за кожним стоїть людина, людська доля.

  Задумайтеся над назвою роману. Віктор Гаман вибрав таку назву для твору не випадково, адже під змістом слова «Заморозки» автор вбачає не ті заморозки, що бувають взимку або, навіть, навесні, а ті сталінські та хрущовські часи, за яких жили наші батьки, і починали жити ми – часи кар’єризму і владолюбства, репресій та жорстокості. І хоч люди і винесли певну частину страждань, зате ми тепер маємо незалежну, демократичну державу, чим і повинні пишатися. І хочеться думати, що разом з нами пишається і наш земляк, автор цього роману, бо під змістом слова «весна» Віктор Гаман хотів показати розквіт нашої України.

   Продовжуючи творчі пошуки у малих формах, В.Гаман знову звертається до романного жанру. Розпочинає трилогію романів «Заповіді верховіття» (1982), за трактовкою критиків, який тримається на любовній фабулі. Але вона тільки «закріпила» висунуті самим життям проблеми екології навколишнього середовища і людської душі. Нелегко було утверджувати ідеї захисту природи, її цілющого впливу на людину в часи, коли йшов навальний наступ меліорації на малих річках, по-хижацькі вирубались ліси, посилено хімізувались грунти, повітря міст отруювалось заводськими димами та газовими викидами автотранспорту, а траволікування оголошувалось медичною єрессю, неознахарством.

   У складних умовах діють головні герої трилогії – вчений-біолог Іван Горностай та журналістка Мар’яна Вербицька.

  В колі інтересів Івана Горностая – зв’язок біології з медициною, зокрема лікувальні можливості рослин. Про самовіддане ставлення до науки, про його сувору само вимогливість говорить факт, що попавши в лікарню з серцевою хворобою, з ризиком для життя зробив дослід «на собі» - сам себе вилікував від гіпертонії, зробивши трав’яний настой.

   У внутрішній сутності Івана відчувається сила його Селянського родоводу. Він береже в собі світлу пам’ять батька – лісничого Максима Горностая, що загинув на війні. Від нього Іван перейняв любов до пісні і природи.

   Від матері – Харитини Платонівни – успадкував духовне багатство, доброту і щедрість натури.

   Письменник з любов’ю намалював материнський образ, підкреслюючи в ньому риси народного характеру. В його світлі яскравіше вирізблюється і характер самого Івана – вченого і людини.

   «Широко і тонко бачить світ біолог» - «біолог без поезії – безкрилий птах», - так казав Іван Мар’яні. Таким поетично проникливим і чутливим до природи постає перед нами Горностай, рідним домом стає  для нього Ботанічний сад. «Тут його знає кожний листок, і він знає кожен окремий листок ». Тут його поважають колеги за відданість науці, доброчесність, душевну відкритість, а молода співробітниця лабораторії, працьовита, ніжна, з поетичною іскрою Ніна Жемчужникова покохала його безвідповідною любов’ю.

   Найдужче вражає у творі , то це любов Івана до своєї роботи, а точніше – все разом взяте – самовідданість, наполегливість, одержимість. Образ Горностая може здаватися ідеальним, але це не зовсім так. Можна сказати, що він має важкий характер, коли мова йде про його особисте життя.

   Щирим серцем він покохав Мар’яну. Вона відповіла йому взаємністю, хоч вже була заміжня, і мала дорослу доньку. Все було б між ними добре, якби не Іванова недовіра. Коханій людині треба уміти прощати. Мар’яна зізнається, що провела вечір з його однокурсником Теренем, Івана це приголомшило. Він спробував назавжди стерти зі своєї пам’яті Мар’яну, але кохання виявилося сильнішим за самого нього. І от вони знову разом, їдуть до матері, що благословить їх шлюб. Але Вербицька дуже хвора, і Іван зосереджує все своє вміння, весь свій розум на тому, щоб винайти потрібний склад трав’яних ліків, щоб врятувати кохану, але це йому не вдається.

   І друга частина трилогії роман «Катрановий мед» і фінал роман «Хризантеми» мали широку пресу і схвальність читачів.

   Віктор Гаман вдало поєднує факт з художнім вимислом, вдається до психологічного аналізу вчинків своїх героїв, наснажує прозу лірикою, пронизує її народною пісенністю, збагачує свою мовну палітру.

   Роман-трилогія читається легко і запам’ятовується надовго, як і своєю об’єднаною назвою «Знахар».

   У полі зору автора постійно перебувають наукова мораль, етика, співпраця науковців, відданих одній ідеї – природа лікує не тільки хворобу, але й душу людини.

  Через всю трилогію червоною ниткою проходить один з мотивів письменника – заповідність любові до матері. Та хоч яка б сильна людина не була, вона завжди шукає поради і захисту на батьківському порозі. Хоче бодай трохи відпочити, бути захищеним від негараздів маминими крильми, добрим і ласкавим поглядом. У скрутну годину Іванова дума також лине до своєї мами. Бо мати ще є для нього порадницею, а їй не треба багато розповідати, - вона душею зрозуміє все.

   Цікаві зрілі думки викликають твори письменника-земляка. Саме в поглибленні духовності і життєвої правди своєї прози відчуваються нові можливості дальшого розквіту таланту Віктора Пантелеймоновича Гамана.

Календар
Пошук
Свята та події
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання
Погода

Copyright MyCorp © 2019
Зробити безкоштовний сайт з uCoz